Віталій Бондарчук народився 17 квітня
1979 року на Вінниччині (Україна).

З юних років вів звичайний для світу гріховний спосіб життя з усіма його негативними наслідками. Однак Господь стукав ще з шкільних років до серця. На загальному рівні читав тоді Святе Письмо і полюбляв дивитися фільми та мультфільми про Всевишнього Бога. Не раз хотів віддати життя Спасителю, але повернення до старих гріховних звичок та боязнь зрадити Господа віддаляли таке бажання і думки про вічність.

В травні 1997, наприкінці закінчення першого курсу навчання у вузі, вирішив віддати життя Богу і покаятись у гріхах. Причина для прийняття такого рішення була лише одна – неспроможність протистояти гріховним залежностям, які руйнувала як дух, так і тіло. 14 травня того ж року близько дев'ятої години вечора зі сльозами на очах сказав Господу: «Прости». Залежності покинули серце. Травень місяць 1997 – пам'ятний духовним хрещенням, червень – водним. До середини 2001 року був членом церкви у Вінниці.

Легковажність та відсутність пильності призвели до того, що через невеликий термін часу повернувся обличчям до гріха... Страх і відчай, безвихідь та боязнь, викриття гріхів Господом та залишення близькими людьми змусили блудного сина шукати прощення у Всевишнього Бога. Внутрішній світ та глибину переживань відступника навряд чи в змозі хтось передати словами. Це зрозуміє лише той, хто сам пережив подібне.

Важко, дуже важко далося повернення до істини. Але люблячий Творець на згадку про прощення подарував талант – писати поезію. Це був найкращий подарунок на день народження, який отримував за всі роки життя. Тоді мені виповнилось 21.

З 2001 року живу і працюю в Києві. Член християнської помісної церкви «Фавор». Основна частина віршів написана в столиці і орієнтована на паству Христову. В поезіях підіймаються різні аспекти християнського життя: від викриття гріха до підбадьорення та духовної підтримки християн.

Нехай благословить вас Господь!

Я не поет. Напевно, ним так і не стану,
Однак хвалити Бога все ж не перестану
За риму та ідеї, що в думки дає,
Лиш записати все — служіння ось моє.

Господь сказав, що працю Сам приготував,
Немов би писаря Варуха в спадок взяв.
Відтоді, друже, те що чую те й пишу,
Чутливе вухо мати у Творця прошу.

А також руку, що могла б все записати
Пером. Та ближнім слово вголос прочитати.
Це так важливо, щоб все сказане сприймалось,
Щоб слово Боже в серці рясно підіймалось.

Серйозні роздуми принесло слухачеві,
Вказавши вихід крізь спокуси всі життєві.
Бажаю залишитись вірному в малому,
І твердість духа мати, мудрості у всьому.

Ні, не важливо що про труд цей мало знають.
Ні, не важливо що знайомства не шукають.
Важливо те, чи знаю серце я народу,
Чи проповідую про гріх і про свободу.

Та перш за все аби самому святість мати,
Як цінний скарб від злих стихій оберігати.
Одне пізнав, що добре все іде з небес,
Тому не прагну до величності й чудес.

Земної слави не приймаю від людини,
Не люблю оплески, що тягнуться хвилини!
Земна вся велич — це трава, що засихає,
І в полум'ї роздута пустота згасає.

Всевишній здатний зберегти людей в долоні,
І бідних духом Бог пасе на свому лоні.
Я вибираю бути пішкою в Святого,
Аніж ферзем значним у Веліара злого.

Рабом, що буде ноги слугам омивати,
Як Авігея — всю вину на себе брати.
В простій молитві цих речей прошу у Бога,
У християн — лише така увись дорога.